Найяскравіші сторінки фастівської історії пов'язані із козацькою добою XVII—XVIII століть.
Основну масу козаків, як відомо, становили селяни-втікачі, які рятувалися від закріпачення. Протягом XV— XVI століть вони просувалися в пониззя Дніпром та його південними притоками, створюючи систему засік-укріплень на шляху турецько-татарських грабіжників. У середині XVII століття центром цих укріплень стає острів Хортиця.
З виникненням козацтва і Запорозької Січі український народ дістав не тільки захисників від мусульманської загрози, а й оборонців від національно-релігійного та соціально-економічного гніту польської шляхти.
Уже з кінця XVI століття починаються спільні козацько-селянські виступи проти кріпосництва і польсько-католицького духовного гніту: хвиля повстань на Поділлі, Київщині і Волині на чолі з гетьманом запорозьких козаків К. Косинським (1591—1593 рр.), народне повстання під проводом Северина Наливайка (1594-1596 рр.).
Козацько-селянські повстання 30-х років XVII століття спричинилися до ухвали законів, які забороняли чи обмежували права і привілеї козаків.
Усі ці виступи стали прологом Визвольної війни українського народу 1648 —1657 років проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького.
Фастівчани брали активну участь у національно-визвольній війні у складі Білоцерківського полку, створеного 1625 року Фастівщина була окраїною козацьких земель, південно-західним оборонним і вузловим регіоном України на шляху з Правобережжя на лівий берег Дніпра та з Києва до Чигирина.
